Афанасьєв Василь Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Афанасьєв.
Афанасьєв Василь Андрійович
Народився1 січня 1922(1922-01-01)
Копиченка, Федоровський район
Помер22 липня 2002(2002-07-22) (80 років)
Київ, Україна
Країна СРСР
 Україна
Національністьросіяни
Діяльністьмистецтвознавець, художник, історик
Alma materЛенінградський державний університет (1949)
ЗакладОдеський національний художній музей
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Головна редакція УРЕ
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Українська академія мистецтв
Науковий ступіньдоктор мистецтвознавства[d]
ВчителіБутник-Сіверський Борис Степанович
ЧленствоСпілка радянських художників України
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Брати, сестриАфанасьєв Євген Андрійович
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За відвагу»
Державна премія Української РСР у галузі науки і техніки

Афанасьєв Василь Андрійович (1 січня 1922, Копиченка — 22 липня 2002, Київ) — український мистецтвознавець, доктор мистецтвознавства з 1985 року; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки за 1971 рік[1]. Брат мистецтвознавця Євгена Афанасьєва.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1 січня 1922 року в селі Копиченці (нині Федоровський район Костанайської області Казахстану) в селянській сім'ї[2]. Росіянин[1]. У 1930 роціі його сім'я переїхала до Української РСР. 1939 року вступив на музейно-краєзнавчий факультет Ленінградського комуністичного політосвітнього інституту імені Надії Крупської, який невдовзі перевели на історичний факультет Ленінградського університету[2].

У 1940 році призваний на військову службу до Червоної армії у мотомеханізовануї дивізію. Брав участь у німецько-радянській війні з перших днів, отримував поранення, був у полоні з якого втік. Брав участь у відвоюванні України. За битву за Дніпро нагороджений медаллю «За відвагу». Після важкого поранення закінчив війну інвалідом II групи[2]. Також нагороджений орденами Вітчизняної війни II і I (6 листопада 1985) ступенів[3].

У 1945 році повернувся на історичний факультет Ленінградського університету, який закінчив у 1949 році, здобувши спеціальність мистецтвознавця. У 1953 році працював науковим співробітником, а потім заступником директора Одеської картинної галереї. Протягом 1953—1957 років навчався на аспірантурі в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР[2]. Був учнем Бориса Бутника-Сіверського. 1957 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Товариство південноросійських художників»[2].

Протягом 1957—1965 років — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР. Член КПРС з 1965 року. У 1965—1974 роках — завідувач редакції мистецтва Головної редакції Української Радянської Енциклопедії АН УРСР; у 1974—1987 роках — завідувач відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Академії наук Української РСР. Протягом 1994—1997 років викладав історію українського мистецтвознавства в Українській академії мистецтв.

Мешкав у Києві в будинку на проспекті Науки № 142/1, корпус № 2, квартира № 11[1] та в будинку на вулиці Дашавській, № 27, квартира № 13[4]. Помер у Києві 22 липня 2002 року[2].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Працював у галузях мистецтвознавства (досліджував історію українського мистецтва кінця 19–20 століть) та художньої критики. Серед робіт:

монографії
  • «Киріак Костянтинович Костанді» (Москва, 1953; Київ, 1955);
  • «Юлій Рафаїлович Бершадський» (Москва, 1957);
  • «Геннадій Олександрович Ладиженський» (Кострома, 1958; Київ, 1966);
  • «Майстри пензля» (Одеса, 1960);
  • «Товариство південноросійських художників» (Київ, 1961);
  • «Петро Олександрович Нілус» (Київ, 1963);
  • «Сергій Олексійович Григор'єв» (Москва, 1967);
  • «Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві» (Київ, 1967);
  • «Риси сучасності. Українське образотворче мистецтво сьогодні» (1973);
  • «Українське радянське мистецтво 60–80-х років» (1984);
  • «Федір Іванович Шміт» (1992);
науково-популярні брошури
  • «Український радянський живопис» (Київ, 1962);
  • «Українське радянське мистецтво 1956—1965 років» (Київ, 1966; у співаторстві з Анатолієм Шпаковим).

Написав розділи «Станковий живопис 1933—1941 років» в V томі та «Станковий живопис 1945—1967 років» (у співавторстві з Валентиною Ткаченко) в VI томі «Історії українського мистецтва» (Київ, 1967). Був заступником відповідального редактора «Словника художників України»[5], членом редколегії 9-томної «Історії мистецтва народів СРСР» (Москва, 1977—1982), 2-томного «Шевченківського словника» (Київ, 1976–1977), членом редколегії Повного зібрання творів Тараса Шевченка.

Автор численних статей-довідок в Українській радянській енциклопедії та інших енциклопедіях, зокрема Енциклопедії сучасної України[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Шеститомна праця «Історія українського мистецтва» / Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки.
  2. ↑ а б в г д е Василий Андреевич Афанасьев на stroyitp.ru. (рос.)
  3. ↑ Афанасьев Василий Андреевич / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
  4. ↑ Афанасьєв Василь Андрійович / Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998. С. 6.
  5. ↑ Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
  6. ↑ В. А. Афанасьєв. Авторський внесок. / Енциклопедія сучасної України

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Афанасьєв_Василь_Андрійович